До шостої річниці з дня запеклого бою 26.06 2020 р приурочується.

Ващук Ігор Олександрович
Навідник аеромобільно- десантного взводу 1-ї роти 95- ї окремої аеромобільної бригади.
Народився 19 червня 1994р у місті Овруч Житомирської обл. Після школи поступив в Малинський лісотехнічний коледж, який закінчив в 2013році. А вже з літа 2013року проходив військову службу в лавах збройних сил України.
З березня 2014 року ніс службу на блокпостах у Херсонській обл. на адміністративному кордоні з окупованою російськими військами Автономною республікою Крим.
З квітня 2014 року приймає активну участь в антитерористичній операції на Сході України. Цілий місяць під палючим сонцем на горі Карачун (це крейдяна гора де нема де сховатися) пережив пекло регулярних обстрілів з важкого озброєння вдень і вночі . Ми жителі Слов’янська через голови яких летіли снаряди і на очах падали підбиті вертольоти думали як там можна

вижити.


Солдат Ващук вижив на горі Карачун і з червня 2014року у складі ротно- тактичної групи 95-ї бригади несе службу на блокпосту №1 на околиці селища Мирне Слов’янського району.
19 червня йому виповнилося 20 років, прекрасна дата попереду ціле життя.Але російський агресор вже планує свій підлий підступний задум і 26 червня незважаючи на оголошене перемир’я близько 19 15- 19.30 російське терористичне угрупування при підтримці танків і артилерійської самохідки «Нона» раптово розпочали масований штурм блокпоста №1. Почувши команду до бою солдат Ващук зайняв свою бойову позицію в БТР-80 який і відкрив вогонь по противнику з великокаліберного кулемета ВКВТ доки в його БТР не влучив снаряд із танка яким знесло башту ,БТР загорівся. На допомогу, щоб врятувати товариша кинувся Артур Гулик але поруч розривається ще один снаряд і від смертельного поранення гине і Артур. Так загинув солдат Ващук, юне життя обірване в 20 років і його побратим трішки старший Гулик Артур.
Нагороджений орденом « За мужність» III ст. (14.08.2014р посмертно)
Обірвалося юне життя Ігоря, любимого сина і брата,веселого життєрадісного, що тільки розпочинав свій життєвий шлях.Рідна сестра Інна так розказує про нього: Ігор душа компанії, завжди міг підняти настрій, підбадьорити, підставити плече в трудну хвилину, мені дуже його не вистачає.