Віктор Трегубов

Привіт, це Сокира. Щоб ви не питали, чому ми мовчимо щодо проекту змін до Конституції щодо децентралізації, поданого президентом Зеленським як невідкладний. Від себе вже висловився Нойнець, а докладно від усіх хотів би висловитися, як головний партійний спеціаліст з питань законодавчих ініціатив – Микита Соловйов (на жаль, лише за кілька днів – перебуває у відрядженні).

Тут же ми коротко викладемо загальні думки політради партії.

Так, цей законопроект є, великою мірою, копією аналогічних ініціатив попередньої влади – аж до прямого копіпасту. Але є і “новації”, що викликають в нас суміш жаху з огидою.

А саме:

По-перше, згідно нових норм, “виключно законами визначаються адміністративно-територіальний устрій, правовий статус адміністративно-територіальних одиниць; правовий статус міста Києва як столиці України”. Фактично це означає, що якщо раніше для зміни всього цього потрібні були зміни Конституції – 300 голосів у ВР, то тепер все це можна буде змінюватися простою більшістю у 226 голосів.

І так, відсутність згадки про Севастополь як місто із особливим правовим статусом теж трішки напрягає.

По-друге, пряма конституційна норма фактично дозволяє місцеві референдуми з будь-яких питань. Окрема мова, окремі силові структури, окремі закони – сама можливість ввести в себе, обумовлена в українській Конституції, протирічить унітарному принципу держави. Так, є профільний закон – але Конституція вища. Так, є обмовка, що президент зможе анулювати такі референдуми через КС – але дивись нижче…

По-третє, президентські смотрящі, перепрошуємо, префекти, отримують фактичне право відправляти у відставку обрані місцеві органи влади (у “попередників” передбачалася лише можливість призупинки дії окремих рішень). Тоді як право звертатися у Конституційний суд за обжалуванням рішень окремих місцевих органів влади зберігається лише у президента (а не, приміром, у 50 депутатів, Кабміну чи органів суддівського самоврядування, як то зараз).

Формально це начебто має врівноважувати попередні пункти. Мовляв, не бійтеся, сепаратизму не буде, президент нас захистить.

Насправді буде навпаки. Президент через префектів матиме значний вплив лише на ті регіони, де місцева влада чітко бачить себе у складі України. Там же, де вона буде перекуплена росіянами, вона просто проведе референдум – і, витуривши префектів на копняках та спираючись на суму заздалегідь зібраних “місцевих сили самооборони” та іхтамнетів закличе Росію врятувати регіон.

І що зробить Володимир Олександрович? Оскаржить це в Конституційному суді? Хай Конституційний суд окупаційні війська виганяє? Поки він це робитиме, там ще декілька референдумів проведуть. І вже не скажеш, як у випадку з Кримом, що українське законодавство таких місцевих референдумів не передбачає. Передбачатиме.

Що ми маємо?

Ми маємо, з одного боку, абсолютну президентську владу в тих регіонах, де еліти вірні Україні та готові грати за її правилами. Фактично, це російська модель: формально регіони мають повноваження більші, ніж це логічно для унітарної держави, але реально вони залежать від центру – але не від національної влади загалом, а лише від Крем, ой, вибачте, Банкової.

І, з іншого боку, ми маємо повну безпорадність української держави там, де місцеві еліти вирішать грати проти правил та спертися на державу-агресора.

Сам по собі цей законопроект не є зловживанням, але відкриває для них двері. Вводячи поняття місцевого референдуму в Конституцію, він закладає небезпеку сепаратизму. Дозволяючи змінювати адміністративний устрій простим голосуванням, дозволяє Раді гратися з вогнем. Заводячи усіх під президентський кийок – водночас дає президенту можливість для зловживань та заохочує сепаратизм. Сукупність некомпетентності, корявої копіпасти та ворожого впливу породила монстра.

Щиро сподіваємося, що усі парламентські партії зроблять усе, щоб закон не було прийнято в такому вигляді. Децентралізація – річ потрібна, і в законі багато корисних норм. Але зазначені вище пункти – бомба уповільної дії під національний суверенітет.