Павел Татаринов

ПОРОХ НУДНИЙ…
Щойно спіймав себе на факті, що тупо пролистую пости із заявами Порошенка. Не читаючи. Зовсім.
Зрозумів, що це мені просто не цікаво. І зрозумів чому.
ПРОСТО Я ЗНАЮ ЩО ВІН СКАЖЕ.
Як мінімум з 2014 року цей політик зарекомендував себе як стабільно одновекторний діяч. Як він ратував за вступ України в ЄС та НАТО, так і продовжує; як витрачав гроші на всіляку там армію, медицину з волонтерством, так і витрачає; як називав росію ворогом, так і називає; як домовлявся із західними представниками про щось там для країни, так і домовляється; що казав, то й робив; і так в усьому. Не-ці-ка-во. Одне й те ж саме. Він занадто… передбачуваний.
Не те що нинішня влада та “білявлада”. Кожен день щось нове: сьогодні ми з рашкою воюємо, завтра відступаємо; спочатку критикуємо Роттердам+, потім визнаємо його найдієвишим; кричимо, що всі попередники повинні сидіти і садимо їх… у правлячі крісла; волаємо про корупцію, після чого досягаємо діри у бюджеті під 40%; влаштовуємо кіпіш із сотнею підозрілих на вірус, після чого без ізоляції приймаємо 70000; завіряємо у готовності до карантину – продаємо всі ЗІЗ – відмиваємо мільони за наступних закупівлях тестів та масок і запроваджуємо надзвичайний стан, назвавши ситуацією. Кожен день інтрига. Оце я розумію. Це як політ у темряву – ніколи не знаєш що тебе чекає та коли ти пи..данешся.