Web/365

різноманітний, цікавий і не цікавий web

Menu Close

Мітки: Історія (page 1 of 7)

Трошки історії

Andrii Kondratenko

Луганськ заснувала Катерина ІІ а до того тут було “Дике поле”. Так у російських підручниках пишуть.
Та ви шо? А нічого, що ще за 100 років до цього тут були українські козацькі поселення Кам`яний Брід та Вергунка? А Луганська до 1882 року у природі не існувало. Більше того, саме Катерина ІІ зробила кріпаками-рабами місцевих козаків і селян, які раніше рабства не знали.

Маріуполь? Це стара фортеця Кальміуської паланки запорізьких козаків Домаха.
Донецьк? Старе поселення запорожців Олександрівка.
Бахмут? Запорізькі солеварні.
Слов`яносербськ Луганської області? Старий зимівник
Кальміуської паланки Запорізької Січі, що називався Підгорне урочище. Відомий щонайменше з 1740 року.
Зимогір`я Луганської області (відоме ще як станція Родакове) – нині в окупації – зимівник Кальміуської паланки Запорізької Січі під назвою Черкаський Брід (1645 рік).

Read more

Вуглеводнева Росія

#ДеньЗависимостиРоссии

Углеводородная Орда

Удивление, негодование и ужас цивилизованного мира вперемешку с низкопоклонством, заигрыванием и вообще – вилянием хвостом и прочими частями тела – так можно охарактеризовать оценку отношений к сегодняшней России.

Ошибка в том, что мы рассматриваем это странное образование либо как ополоумевшего дальнего родственника, либо как нечто ничтожное и презренное, достойное лишь обзывания. То есть не совсем ошибка,и даже не ошибка совсем, если говорить о морали или даже эстетике.
Read more

Хто там казав, що Донбас цє раССья?

Цей день

Сьогодні день народження Олега Антонова🎉
Весь світ знає його як видатного авіаконструктора, але свій талант Олег втілював і поза роботою.
Колись він казав, що в будь-якому випадку стане або конструктором, або художником. І обрав авіабудування 🙂

Однак живопис також не покинув і розказував, що ці два напрямки в його житті тісно пов’язані:
“Заняття малюванням, навіть певною мірою живописом, невіддільне від моєї професії. В конструкторському бюро я працюю не інакше, як з олівцем в руці. Досвідчений конструктор може намалювати профіль крила одним порухом руки. Це професійна навичка.”
За життя пан Олег написав близько 40 картин. Деякі з них можна подивитись тут bit.ly/2Su6fO2

Олег Антонов “подарував” світу не тільки літаки і картини, а ще і 4 дітей :). Цікаво, що у всіх їх іменах присутнє поєднання букв “Ан”: Ролан, Анна, Олена і Андрій. Як і в літаках.

Цей день

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ

Павло Тичина

Пам’яті тридцяти

На Аскольдовій могилі
поховали їх —
тридцять мучнів українців,
славних, молодих…

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
нам іти у світ.

На кого посміла знятись
зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті
з славою святих. —
На Аскольдовій могилі
поховали їх.
1918

Художник Олег Шупляк
#ПавлоТичина #Абабагаламага #Ababahalamaha #АНТОЛОГІЯУКРАЇНСЬКОЇПОЕЗІЇХХСТОЛІТТЯ #ВідТичинидоЖадана
взяти книжку та дізнатись про інші на цю тему можна тут

Цей день

З Днем Незалежности та Соборности України! 🇺🇦🇪🇺

Руські і тут «мітять» територію

Дмитрий Чекалкин 

В шестом сезоне популярного сериала Netflix «Викинги» засветился Киев. И это рассмешило украинских фанатов. Создатели сериала никогда не претендовали на историческую достоверность, но на этот раз переплюнули сами себя.

Киев в фильме стоит посреди заснеженной пустоши. Ни реки Днепр, ни холмов. В центре города построен странный деревянный терем с куполами, похожий на церковь. Древнерусские интерьеры в сериале напоминают среднеазиатские.

Жители города ходят в восточных кафтанах. Воины тоже больше похожи на кочевников. Хотя говорят на языке, в котором иногда проскальзывают украинские слова. Спасибо хоть за это.

Управляет Киевом Вещий Олег – главный злодей сериала. Играет его российский актер Данила Козловский. Олег говорит фразу: «Мы теперь христиане». Реальный же Олег не дожил семьдесят лет до Крещения Руси князем Владимиром.

Раннее сообщалось, что в шестом сезоне 20 серий, и он будет финальным.

Никаких исторических ляпов нет в поздравительных фильмах студии ЧекалКино: http://chekalkino.biz/

Жінки в історії

Богдан Григорович

Традиційно склалося так, що історія українського козацтва – суто «чоловіча» ретроспектива. Проте, жінки у ній, насправді, відігравали не менш (а, часом, і більш) значну роль, ніж чубаті відчайдухи, періодично змінюючі «жінку на тютюн та люльку», а спокій рідного дому – на дикий степ, баского коня та гостру шаблю.
Велику роль жінки відігравали і у історії українських гетьманів, зокрема, першою жінкою у житті гетьмана Івана Мазепи була не «канонічно – амурна» Мотря Кочубеївна, а його мати.

На смертному одрі український гетьман Іван Мазепа в останніх своїх мареннях безнастанно кликав матір – так свідчить шведський комісар Сольдан, який був поряд із ним в еміграції. Матір-хранительку, матір-дорадницю? Чи ту матір, яка постійно дратувалася, бувала незадоволеною його вчинками, і навіть дозволяла собі читати нотації, робити зауваження уже тоді, коли Іван Мазепа був не ким іншим, а гетьманом України? Хтозна, яка мати являлася йому перед смертю. Вітри історії часто бувають тихі, потаємні.

Хтозна, якою вона була взагалі – Марина Мокієвська, в чернецтві – Марія, у схимництві – Магдалина, козацькостаршинського роду з Білоцерківського староства Київського воєводства. Представники роду Мокієвських займали численні керівні посади в Київському козацькому полку, один з них навіть брав участь у розробці конституції Пилипа Орлика. А тому можна впевнено говорити про те, що Марина жила в достатку й отримала досить добру, як на ті часи, освіту. Цілком можна припустити, що її освіта мала неабиякий ухил у культуру й мистецтво, сиріч, – у прекрасне. Дослідники свідчать, що Марина мала красивий каліграфічний почерк, а ще – вишуканий, аж екстравагантний підпис. «Maryia Magdalena Mazepina monasterov panienskich Ihumenia Peczarskiego Kiiovskiego i Hlichowskiego», – виводитиме вона далеко пізніше. Десь чотирнадцятирічною вона одружиться з шляхтичем, урядником Речі Посполитої Стефаном Мазепою, щоб народити йому двох дітей – доньку Олександру та сина Івана, якому судилося стати гетьманом. Про життя Марини Мазепиної в шлюбі відомо небагато. А по смерті чоловіка, 1666 року вона вступає до Луцького Хрестовоздвиженського братства, аби всіляко сприяти розвою православ’я. Взагалі для жінки 17 століття церковна кар’єра – то чи не єдина можлива кар’єра. Для тогочасної жінки зробити кар’єру – означало практично перестати бути жінкою. Відомо, що Марина Мазепина згодом прийняла чернечий постриг під іменем Марія Магдалина, а з 1683 вже була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського монастиря – і без жодної протекції сина, адже Іван Мазепа отримає булаву лише через чотири роки. Треба сказати, що склад черниць Вознесенського монастиря був майже всуціль аристократичний. «Багато князівен, воєводжанок, шляхтянок та інших різного стану та кондиції святобливих законниць жило тут замкнено», – писав про жіночу обитель лаврський монах Афанасій Кальнофойський. Очолити обитель у ті часи могла тільки насправді високоосвічена інтелігентна жінка шляхетського походження. Період, коли ігуменею була Марія Магдалина, історики одностайно називають «періодом найвищого розквіту древнього дівочого монастиря». Тодішні устої, на думку деяких дослідників, не були аж надто суворими.

Черницям вільно було виходити за межі обителі, але тільки парами. Окрім послуху в роботі, у Вознесенському монастирі ретельно студіювали цілий ряд серйозних наук. Усі без винятку монахині за тих часів «уміли читати і були ознайомлені з філософією та логікою», – пише про свої відвідини монастиря Павло Алеппський. Вочевидь, ігуменя переймалася не тільки духовною чистотою черниць, а й духовним наповненням, вірила, що справжня віра не має бути сліпою. Авторитетність Марії Магдалини – поза всіма сумнівами й підозрами. Ігуменя особисто їздила до Москви залагоджувати монастирські справи й повернулася з царською грамотою, що підтверджувала законність володіння землями. Саме в її час (а частково – і за її особистий кошт) на території обителі побудовані нові храми – Вознесенський і Покрови Богородиці.

Багато тогочасних обителей поповнилися новими іконами та книгами завдяки меценатській діяльності матері Мазепи. За деякими відомостями, Марія Магдалина долучалася навіть до політики – зокрема, розслідувала справу з підкинутим листом, у якому містився донос на гетьмана Мазепу, а також передавала синову кореспонденцію в Польщу.

Але чи не найбільшим досягненням ігумені Марії Магдалини стало те, що вона перетворила монастир на справжній освітній, а головне – мистецький осередок. Саме Магдалину Мазепину вважають основоположницею дуже складної, філігранної вітки прикладної творчості – золотого шиття «сухозліткою». У Вознесенському монастирі виконували найдорожчі й найвідповідальніші замовлення для всіх монастирів України. Вознесенському собору в Переяславі-Хмельницькому мати Магдалина подарувала власноруч вишиту золотом і сріблом єпітрахиль з написом «Року 1700 місяца семтемрія 16 дня. Всечесная ігуменя Марія Магдалина справила». Але кар’єра кар’єрою, монастир монастирем, але мати й про сина не забувала. Історик Микола Аркас стверджує, що вона «мала великий вплив на сина свого Івана». А деякі дослідники – що її стосунки з сином були насправді дуже непрості, а часом і драматичні. Ще коли він був дитиною, батько бачив у ньому майбутнього козака, а вона – «уродзеного панича». Марія Магдалина читала нотації за все: за те, що він не досить гаряче молиться («Ти ж знаєш, що в Бога очі кращі за мої! Я й то бачу, а – він…»), за його амурні пригоди при польському дворі (неважливо, покоївки то були, чи дружини магнатів), і, звичайно, за любов до Мотрі Кочубей, яка навіть хотіла звести рахунки з життям, але молитва її врятувала.

Мотря поїхала в Київ, знайшла в монастирі Марію Магдалину і… зосталася там жити. А нескінченними зимовими вечорами розпитувала суху, схожу на хижу птаху, стару, яку навіть у Диканьці вважали відьмою, про її сина…

«Для матері я ні лях, ні козак, я – виродок», – зітхав Іван Мазепа й боявся матері все своє життя. Марія Магдалина прокляла його: «Щоб шведів привести в Україну! Щоб стратити найкращого друга! Щоб грішити зі своєю духовною дочкою!..». А потім, кажуть, простила. А він уже про це, кажуть, не дізнався.

Автор «Нарису історії міста Києва» Микола Закревський зазначав, що на початку 1880-х бачив у Видубицькому монастирі поминальну книгу, куди було внесено і «всечесну Марію Магдалину», але прізвище Мазепина було замальовано чорнилом. А в 2012 нібито знайшли її могилу. Нібито на тому місці, де триста років тому і стояв Вознесенський монастир. Але триста років анафем, прокльонів і заборон – це таки багато. І сказати достеменно, чи її то могила, мабуть, не можна. Так само, як і впевнено свідчити про те, якою була в житті Марина Мокієвська, у чернецтві – Марія, у схимництві – Магдалина. Будувала церкви. Гаптувала золотом. Їздила до Москви по царську грамоту. Зробила церковну кар’єру, відмовивши собі в тому, щоб бути жінкою. Але від материнства не відмовилась. Достеменно – ні.

 

 

Як багато ми ще не знаємо з своєї історії…

Дмитрий Чекалкин 

 

Helgi Sharp:
Історичні світлини.
Відкриття українського павільйону на виставці “Століття прогресу” в Чикаго у 1933 році.
* * *
На офіційному прапорі Чикаго на білій смузі зображено чотири червоні шестикутні зірки. Кожна з них розповідає про найвидатнішу подію в історії міста. Четверта зірка приcвячується виставці “Століття прогресу” (1933-1934), яка принесла славу Чикаго, як третього найбільшого на той час міста світу. Свою вагому лепту у його розбудову та процвітання внесла українська громада.

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них – павільйон “Україна”.

Якщо брати до уваги політичну ситуацію в світі, то на той час – це був справжній героїзм відстоювати права неіснуючої на карті світу самостійної держави України. Мерією міста Чикаго в 1933 році від 14-ого по 20-е серпня було проголошено Український тиждень, а 19 серпня – Український день.

Проти планів побудови українського павільйону виступив тодішній посол СРСР в США Максим Літвінов. Проте, організаційний комітет дав гідну відсіч послові, розпочавши збір грошей по всіх країнах, де проживали українці. Кошторис будови склав $20,000. На той час це були великі кошти. Люди надсилали пожертви від 25 центів до $1.

Найбільш масовою була подія, що відбулася 16 серпня 1933 року – міжнародний конкурс красунь. Серед 25 учасниць – 18-ти річна українка Марія Любас отримала головну корону. Про це писали усі газети на своїх перших сторінках. Дівчину було короновано, як принцесу української діаспори.

Для дорослих вхід до українського павільйону коштував 50 центів, для дітей – 25 центів, а для тих, що приходили в вишиванках – вхід був безкоштовним.
* * *
Дякую Марію Климчак, кураторку Українського Національного Музею в Чикаго за надану інформацію.

Українські жінки!

цікаво, що насправді козацька армія, та й будь-які військові дії по наших теренах загалом не обходилися без активної безпосередьної участи жінок, про яких нам не говорять
так, відомими були випадки перевдягання жінок в чоловічий одяг, підмальовування вусів, гоління голови тощо.

За твердженням італійсько-польського історика початку XVII ст. Олександра Гваньїні, серед загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі (описуються події 1524 р.) були знайдені тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок
«для того, аби їх не розпізнали, жінки поголили собі голови».

Джерела свідчать про те, що в козацьких таборах часто знаходилась значна кількість жінок, які супроводжували козацькі загони в походах. це були «білоголові» — дружини козацької старшини та заможних козаків, «дівки-бранки», куховарки, ворожки-чарівниці з помічницями, які виконували різноманітні функції — від сестер-жалібниць до зв’язкових і шпигунок
сучасник розгрому підрозділу козацького полковника Донця під містом Заславлем, польський поет середини XVII ст. М. Кучкаревич зазначав, що ввірвавшись в козацький табір, поляки захопили «козацьку чарівницю Солоху», яку спочатку піддавали тортурам, а потім, за твердженням Кучкаревича, спалили. літописець Самійло Величко, описуючи бій під Заславлем, також наголошує на участі в ньому принаймні двох жінок — сестри полковника Донця, яку визначає як учасницю козацького герця і «чарівницю», та її товаришки під час захисту повстанського табору біля Жовнина на Сулі відзначилася дружина сотника Мотори – Варвара. Їй Яків Острянин доручив стріляти особливо важливих персон у ворожому таборі, приставивши шість козаків заряджати мушкети та готувати стріли для неї розвідники Потоцького повідомили про «джерело особливого зла» — «відьму, яка безпомилково розстрілює ротмістрів і вельмож»
за таких обставин Потоцький наказав відкривати гарматний вогонь по всякій жінці, яку було помічено серед козаків від розривів гарматних ядер полягло багато жінок. Так, за переказами, загинула і Варвара Мотора також існують записані Яворницьким перекази про “настину могилу”, у якій поховано таку собі отаманшу Настю, що з поголеною головою та у чоловічому одязі тримала коло себе ватагу козаків, серед яких ніхто не знав, що вона дівчина
правда відкрилася лише після її смерті. Згадаймо також про історію осади Буші польским військом, коли після загибелі переважної більшості захисників міста-фортеці жінки продовжували чинити опір аж доки дружина бушанського сотника Олена не підпалила пороховий льох.

З цього можемо зробити висновок, що жінки навіть за козаків не лише сиділи, очікуючи чоловіка з походів (що теж, до речі, було важкою справою), а козацькі священні постулати «без жінок» не такі вже й залізобетонні та непорушні, як можна було подумати

Цей день

1 січня народився Степан Бандера: 10 цікавих фактів з його життя

Бандера – герой. Безумовно. Але як він став героєм? У чому був, власне, героїзм? І чому можна стверджувати, що за наявних у нього можливостей він зробив неймовірне і навіть більше? Сподіваємося, наблизитися до відповідей на ці та інші запитання вам допоможуть 10 фактів з життєпису політика, котрі ми підібрали на його 111-ий день народження.

Хоча лишається все менше тих, хто живе штампами радянської пропаганди щодо “фашистського прихвостня” й “наймита світового імперіалізму”, як раніше іменували голову революційної фракції Організації Українських Націоналістів (ОУН) Степана Андрійовича Бандеру (1909-1959), навколо його постаті досі побутує чимало своєрідних уявлень – від окремих сторінок біографії до психологічних особливостей цієї людини – через що не припиняються спроби звинуватити цього, без перебільшення, одного з найвидатніших українських політиків ХХ ст., якщо не у якійсь “маніакальності”, то принаймні у “самозакоханості”, “схильності до надмірного ризику” тощо. Безумовно, “Бийлихо”, як називали побратими свого Провідника, прожив надзвичайно яскраве життя, однак чого в ньому було більше – далекоглядної стратегії чи азарту, жертовності чи політичного розрахунку, служіння майбутній Незалежності або власних примх – у тому краще розібратися кожному з нам самому.

Так, Бандера – герой. Безумовно. Але як він став героєм? У чому був, власне, героїзм? І чому можна стверджувати, що за наявних у нього можливостей він зробив неймовірне і навіть більше?

Сподіваємося, наблизитися до відповідей на ці та інші запитання вам допоможуть 10 фактів з життєпису політика, котрі ми підібрали на його 110-ий день народження.

1. Як і чимало знакових для України постатей того часу (насамперед можна згадати автора “Самостійної України” Миколу Міхновського, а також академіка Сергія Єфремова і головреда паризької газети “Українське слово” Олега Штуля) Бандера народився у родині сільського священика. Не єпископа чи митрополита, а звичайного пароха, котрий мав однаково добре знати як “небесне”, Святе Письмо, закон Божий і теологію, так і “земне”, життя, звичаї, мрії та сподівання просто люду.

2. Тато Бандери роздавав селянам зброю під час Першої світової війни, служив капеланом в Українській галицькій армії (УГА).

3. У 12 років втратив матір, у 21 – найкращого друга.

Мирослава Бандера хворіла на сухоти. Тоді як Степан Охримович не витримав тортур від польської поліції.

Ті, хто близько знав Степана, згодом казали, що саме ці дві трагічні події виявилися визначальними для подальшого формування його особистості.

4. За проукраїнську діяльність сім’ю Андрія Бандери вислали зі Станіславщини на Львівщину, де Степан закінчує Стрийську гімназію.

Здібний, цілеспрямований юнак збирався поступати на навчання до Української сільськогосподарської академії (Подєбради, Чехія). Однак, паспорта для виїзду за кордон йому не дали, тож Бандера лишається вдома й аби вивчитися на агронома вдається до запасного варіанту – стає студентом Львівської політехніки (1928-1933).

Диплом про вищу освіту не отримав, бо з другого курсу, після появи ОУН, віддавав перевагу підпіллю.

5. Після того, як 23-річного Бандеру призначили крайовим провідником ОУН на Західній Україні замість покійного Охримовича, ця найбільш радикальна тоді організація, не ховаючись, поряд з інформаційно-просвітницькою роботою й заволодіння грошима робить ставку на терор. Першою вдало проведеною за його наказом спецоперацією стало вбивство секретаря радянського консульства Андрія Майлова, здійснене 21 жовтня 1933 року Миколою Лемиком. Мета акції – покарання за Голодомор й привернення уваги всього світу до сталінського геноциду на теренах Великої України.

Далі був демонстративний замах на відповідального за насильницьку полонізацію українців міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького (1934). Дванадцятьох причетних судили під час відкритого “Варшавського процесу” (1935), що замість ілюстрації екстремізму української молоді став для них потужною рекламою чи, як би сказали сьогодні, PR’ом. Тоді ж Бандера отримав й перший вирок – см*ртна кара, замінена довічним ув’язненням.

За рік відбувся наступний гучний процес – “Львівський” (1936). До усунення Пєрацького було додано епізоди з наміром напасти на волинського воєводу Юзевського і з ліквідацією куратора освіти Гадомського, директора гімназії Бабія та студента Бачинського – співпрацю з поляками. І знову присудили довічне, себто вже подвійне довічне.

Коли заарештованих питали про громадянство, вони заявляли: “Українське”. Бандера, до того ж, на запитання про його відношення до військової служби відповів: “Я є членом Української Військової Організації”.

До речі, підсудні виступали виключно рідною мовою. Кінцеву відповідальність за вчинене Бандера брав особисто на себе.

“Під час не одного політичного процесу над УВО чи ОУН прокурор не раз висував закид, що провідники висилають рядових бойовиків, а самі ховаються поза їхні плечі. Тепер став комендант українського революційного підпілля, мужньо відкрив свій шолом та признався, що прийняв на себе обов’язок здійснювати ідею своєї нації шляхом революції”, – коментував Володимир Горбовий, адвокат Бандери.

Нова тактика опору змусила польську владу рахуватися з вимогами українців.

Цитуємо статтю публіциста Ксаверія Прушинського у часописі “Літературні відомості” (Wiadomości literackie) :

” …Три четвертини польської преси, що протягом 17років не хотіли знати слова “український”, протягом цих трьох тижнів навчилися цього слова і вже його не забудуть. А люди, які писали не інакше, як про “гайдамаків”, сьогодні соромляться тої дурної банальності (…) 17 років товкмачили нам, що поширювання, навіть з допомогою насильства, на окраїнах польської мови є рівнозначним поширюванню польськости, прищепленню любові до Польщі. А ось тут ці люди, хоч і знають польську мову, не хочуть розмовляти польською (…) Вчили нас, що уся та “Україна” є штучним творивом, яке зникне з останніми слідами австрійської держави, твором якої вона була. А тим часом та “Україна” своєю ненавистю до нас бухає сьогодні сильніше, ніж за тих давніх, неспокійних часів”.

Термін покарання Бандера відбував до осені 1939 року.

“П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину в суворій ізоляції. За той час провів я 3 голодівки по 9, 13 і 16 днів”, – напише він пізніше у своїй автобіографії.

Продовження тут

Фото дня

Богиня родючості. Фігурка вирізана з бивня мамонта 40.000 тисяч років тому. Приємних вихідних)

Мовне питання

Ось так угорці вирішували мовне питання в Закарпатті в 1919 році. 

Угорці вішають україномовних учителів – це все що треба знати про заяви угорців щодо закону про навчання державною мовою. Хто там тепер розповідає нам про утиск їх мови в Україні. /Брутальна вiйна

Взято тут

Коротко

Прочитала про тиск на перевізників в Житомирі, про «неприпустимість» одягати вишиванки в День Незалежності в ряді ОДА і згадала  історію мирного спротиву, що колись мене вразила. Йдеться про США  60-х.

Read more

Цей день

25.8.1996 – указ Президента про грошову реформу, що запровадив в Україні власну грошову одиницю – гривню

© 2020 Web/365. All rights reserved.

Theme by Anders Norén.