Мітки: цей день

Цей день

З Днем Незалежности та Соборности України! 🇺🇦🇪🇺

Цей день

16 січня – День вшанування пам’яті захисників України, які тримали оборону Донецького аеропорту з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року під час війни з кацапами на сході України.
ГЕРОЯМ СЛАВА! 🇺🇦

Цей день

1 січня народився Степан Бандера: 10 цікавих фактів з його життя

Бандера – герой. Безумовно. Але як він став героєм? У чому був, власне, героїзм? І чому можна стверджувати, що за наявних у нього можливостей він зробив неймовірне і навіть більше? Сподіваємося, наблизитися до відповідей на ці та інші запитання вам допоможуть 10 фактів з життєпису політика, котрі ми підібрали на його 111-ий день народження.

Хоча лишається все менше тих, хто живе штампами радянської пропаганди щодо “фашистського прихвостня” й “наймита світового імперіалізму”, як раніше іменували голову революційної фракції Організації Українських Націоналістів (ОУН) Степана Андрійовича Бандеру (1909-1959), навколо його постаті досі побутує чимало своєрідних уявлень – від окремих сторінок біографії до психологічних особливостей цієї людини – через що не припиняються спроби звинуватити цього, без перебільшення, одного з найвидатніших українських політиків ХХ ст., якщо не у якійсь “маніакальності”, то принаймні у “самозакоханості”, “схильності до надмірного ризику” тощо. Безумовно, “Бийлихо”, як називали побратими свого Провідника, прожив надзвичайно яскраве життя, однак чого в ньому було більше – далекоглядної стратегії чи азарту, жертовності чи політичного розрахунку, служіння майбутній Незалежності або власних примх – у тому краще розібратися кожному з нам самому.

Так, Бандера – герой. Безумовно. Але як він став героєм? У чому був, власне, героїзм? І чому можна стверджувати, що за наявних у нього можливостей він зробив неймовірне і навіть більше?

Сподіваємося, наблизитися до відповідей на ці та інші запитання вам допоможуть 10 фактів з життєпису політика, котрі ми підібрали на його 110-ий день народження.

1. Як і чимало знакових для України постатей того часу (насамперед можна згадати автора “Самостійної України” Миколу Міхновського, а також академіка Сергія Єфремова і головреда паризької газети “Українське слово” Олега Штуля) Бандера народився у родині сільського священика. Не єпископа чи митрополита, а звичайного пароха, котрий мав однаково добре знати як “небесне”, Святе Письмо, закон Божий і теологію, так і “земне”, життя, звичаї, мрії та сподівання просто люду.

2. Тато Бандери роздавав селянам зброю під час Першої світової війни, служив капеланом в Українській галицькій армії (УГА).

3. У 12 років втратив матір, у 21 – найкращого друга.

Мирослава Бандера хворіла на сухоти. Тоді як Степан Охримович не витримав тортур від польської поліції.

Ті, хто близько знав Степана, згодом казали, що саме ці дві трагічні події виявилися визначальними для подальшого формування його особистості.

4. За проукраїнську діяльність сім’ю Андрія Бандери вислали зі Станіславщини на Львівщину, де Степан закінчує Стрийську гімназію.

Здібний, цілеспрямований юнак збирався поступати на навчання до Української сільськогосподарської академії (Подєбради, Чехія). Однак, паспорта для виїзду за кордон йому не дали, тож Бандера лишається вдома й аби вивчитися на агронома вдається до запасного варіанту – стає студентом Львівської політехніки (1928-1933).

Диплом про вищу освіту не отримав, бо з другого курсу, після появи ОУН, віддавав перевагу підпіллю.

5. Після того, як 23-річного Бандеру призначили крайовим провідником ОУН на Західній Україні замість покійного Охримовича, ця найбільш радикальна тоді організація, не ховаючись, поряд з інформаційно-просвітницькою роботою й заволодіння грошима робить ставку на терор. Першою вдало проведеною за його наказом спецоперацією стало вбивство секретаря радянського консульства Андрія Майлова, здійснене 21 жовтня 1933 року Миколою Лемиком. Мета акції – покарання за Голодомор й привернення уваги всього світу до сталінського геноциду на теренах Великої України.

Далі був демонстративний замах на відповідального за насильницьку полонізацію українців міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького (1934). Дванадцятьох причетних судили під час відкритого “Варшавського процесу” (1935), що замість ілюстрації екстремізму української молоді став для них потужною рекламою чи, як би сказали сьогодні, PR’ом. Тоді ж Бандера отримав й перший вирок – см*ртна кара, замінена довічним ув’язненням.

За рік відбувся наступний гучний процес – “Львівський” (1936). До усунення Пєрацького було додано епізоди з наміром напасти на волинського воєводу Юзевського і з ліквідацією куратора освіти Гадомського, директора гімназії Бабія та студента Бачинського – співпрацю з поляками. І знову присудили довічне, себто вже подвійне довічне.

Коли заарештованих питали про громадянство, вони заявляли: “Українське”. Бандера, до того ж, на запитання про його відношення до військової служби відповів: “Я є членом Української Військової Організації”.

До речі, підсудні виступали виключно рідною мовою. Кінцеву відповідальність за вчинене Бандера брав особисто на себе.

“Під час не одного політичного процесу над УВО чи ОУН прокурор не раз висував закид, що провідники висилають рядових бойовиків, а самі ховаються поза їхні плечі. Тепер став комендант українського революційного підпілля, мужньо відкрив свій шолом та признався, що прийняв на себе обов’язок здійснювати ідею своєї нації шляхом революції”, – коментував Володимир Горбовий, адвокат Бандери.

Нова тактика опору змусила польську владу рахуватися з вимогами українців.

Цитуємо статтю публіциста Ксаверія Прушинського у часописі “Літературні відомості” (Wiadomości literackie) :

” …Три четвертини польської преси, що протягом 17років не хотіли знати слова “український”, протягом цих трьох тижнів навчилися цього слова і вже його не забудуть. А люди, які писали не інакше, як про “гайдамаків”, сьогодні соромляться тої дурної банальності (…) 17 років товкмачили нам, що поширювання, навіть з допомогою насильства, на окраїнах польської мови є рівнозначним поширюванню польськости, прищепленню любові до Польщі. А ось тут ці люди, хоч і знають польську мову, не хочуть розмовляти польською (…) Вчили нас, що уся та “Україна” є штучним творивом, яке зникне з останніми слідами австрійської держави, твором якої вона була. А тим часом та “Україна” своєю ненавистю до нас бухає сьогодні сильніше, ніж за тих давніх, неспокійних часів”.

Термін покарання Бандера відбував до осені 1939 року.

“П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину в суворій ізоляції. За той час провів я 3 голодівки по 9, 13 і 16 днів”, – напише він пізніше у своїй автобіографії.

Продовження тут

Цей день

Народні звичаї. Діалог

– Так у вас що, два Різдва?
– Ну да, два Різдва у нас…
– А чого? Що символізує друге Різдво?
– Те саме, що й перше. Сначала у нас Христос рождається, як обично, як у всіх… Ну а потом через два тижні рождається ще раз, вже спеціально для нас. Контрольний, так би мовити… Мало лі…
– І обидва Різдва вихідні?
– Аякже. Одне ж перед новим роком, а друге – перед старим новим роком, після нового року
– Перед яким-яким роком?
– Друге? – Перед старим. Новим…
– Тобто, нових років у вас також два?
– Іменно так! В нас спочатку новий рік, а потім ще один новий рік. Але один новий новий рік, а другий – старий новий. І по Різдву – перед кожним. Що тут не ясно?
– А Різдва обидва однакові, чи теж – старе й нове?
– Те що тепер нове, то нове, а те, що старе – нове старе
– Як це «нове-старе»?
– Ну, недавно воно було просто Різдво, а коли появилось нове Різдво, то воно стало старим Різдвом. Але стало воно старим Різдвом недавно, тому воно – нове старе…
– Ви, мабуть, сильно віруючий народ?
– Да! Сильно! Сильно віруючий!
– А які ще у вас свята християнські?
– Ну, напрімєр, Івана Купала…
– І що ви робите в цей день?
– Ну, там, – шукаємо папороть вночі в лісі, в росі голі купаємся, через вогонь плигаємо, горілку п’ємо, опудало палимо, ворожимо… На порозі кладемо гострий ніж чи сокиру, осикові гілки розкидаємо по двору…
– Навіщо?
– Щоб відьми не ходили
– Які відьми?
– Обичні наші відьми. Тьотки такі… “Ой на Івана Купайлого, ходила відьма ногайлою. Як на дуб лізла — кору гризла”… Ще дівчата, бува, чобіт кидають, куди чобіт носком покаже…
– Хвате…

Чому я не здивований?

Джерело тут

Президент відвідав церкву Московського патріархату, чим “шoкувaв” українців.

Прo цe сьoгoдні пoвідoмив журнaліст і рeлігієзнaвeць Андрій Кoвaльoв:

“Сьoгoдні Зeлeнський – тoй щo Прeзидeнт Укрaїни, Рaзумкoв – тoй щo Гoлoвa Вeрхoвнoї Рaди Укрaїни і Гoнчaрук – тo щo Прeм’єр-міністр пішли вшaнoвувaти ліквідaтoрів aвaрії нa Чoрнoбильській АЕС дo хрaмoвoгo кoмплeксу нa чeсть Архaнгeлa Михaїлa Мoскoвськoгo Пaтріaрхaту в УкрaїніЦeрквaoкупaнтa, щo нa бульвaрі Вeрхoвнoї Рaди у Києві.

Виникaє лoгічнe зaпитaння, нaвіщo йти дo Мoскoвськoгo Пaтріaрхaту? Нeвжe нe мoжнa пoїхaти дo Чoрнoбиля, aбo пoїхaти дo пaм’ятникa ліквідaтoрaм нa тeритoрії Святo-Микoлaївський хрaм нa Тaтaрці Прaвoслaвнa Цeрквa Укрaїни? Нaвіщo йти дo хрaму Рoсійськoї Прaвoслaвнoї Цeркви?

Цe тaкий знaк підтримки РПЦ в Укрaїні?

Дo рeчі, прeс-службa Прeзидeнтa виклaлa сoрoм’язливo тільки oднe фoтo з цьoгo вшaнувaння.

Укрaїнці в сoцмeрeжaх aктивнo рoзкритикувaли глaву дeржaви:

“Гaньбa мaти свoю цeркву і йти в чужу, ці люди нaспрaвді нічoгo нe рoзуміють. Гoспoди, прoсвіти їх рoзум, зійшли Духa Святoгo нa них”.

“Вoни свідoмo прoвoкують укрaїнців… Нaвмиснo! Тaк вихoдить, якщo рoблять вeсь чaс тaк, щoб нaрoд прoтeстувaв! Рoзлaди в Укрaїні – тaкa їхня мeтa! Щo з цьoгo вийдe???”

“Дійснo, у кoжнoгo свoя вірa. І тeпeр зрoзумілo, якa сaмe. У фaрт, хaйп і бeзкaрність – як у злoдіїв у зaкoні. І цeрквa відпoвіднa, дужe пoкaзoвo. Щoсь і кoгoсь мeні цe дужe нaгaдує… І кінeць будe схoжий”.

“Тaк, вoни прoрoсійські, oсь і пішли в тoй хрaм, зa яку крaїну вoни нaйбільшe тягнуть руку. Вoнo і тaк виднo, який бік підтримує нaш прeзидeнт”.

“Цe відкритa прoрoсійськa пoзиція. Вoни вирішили, щo їм дoзвoлeнo всe, думкa нaрoду для них нe існує”.

 

Зa мaтeріaлaми Andriy Kovalov

Цей день

5.12.1997 – виповнюється 20 років, як завершився політ Леоніда Каденюка в космос. З собою перший космонавт Незалежної України брав Кобзар і державний прапор.

Супрун каже

На власні очі бачити, як від голоду помирають рідні діти, і не мати можливості врятувати їх — одна з найжорстокіших мук, на яку можна приректи людину. Під час Голодомору 1932-1933 років це пережили мільйони українців. Діти помирали від голоду, від отруєнь травою чи грибами, які їли з надією врятуватися.

Водночас, було чимало сімей, де виживали лише діти. Сиріт, у яких не лишилося інших рідних, совєцька влада тримала у таборах, за колючим дротом. Туди ж деякі батьки власноруч приносили своїх дітей, сподіваючись, що так врятують їх від голодної смерті.

На місці одного з таких дитячих таборів у Миргороді відкрили музей пам‘яті Голодомору. Про існування такого табору, як і про інші місця совєцьких злочинів, стало відомо майже випадково — коли обвалилася стіна фортеці, а звідти посипалися маленькі кісточки.

Read More “Супрун каже”