Валерій Прозапас

Вчора автор минулорічного епічного допису “Я – бидло” (про важку долю розчарованого втомленого зубожілого пересічного) перелічив основні результати свого вибору – “ось бачите, Путін не в Києві, а доллар не по 100”.

Це дійсно неймовірні досягнення, крити нічим.

Медведчук з Бойком в кабінеті Путіна це ще не сам Путін в Києві.
І Портнов з амністованою сепарнею ще теж не він.
Як і упаковані військові та купа майданівців під слідством.
Розвалена міжнародна коаліція та поставлений на паузу рух до НАТО теж далеко не Владімір Владіміровіч під Борисполем.
Збільшення втрат на фронті попри відступ та демонстративу зневагу до армії теж не рахується Путіним.

І 200-мільярдна діра в бюджеті це ж не доллар по 100.
І падіння промисловості задоооовго до епідемії теж.
Зниження експорту до ринків ЄС, збільшення збитків держпідприємств в обмінниках не відображено.
І на згортання децентралізації, провал податкових та митних надходжень курс це відреагував.

Заради цих великих досягнень і варто було натягнути собі на обличчя червоний клоунський ніс та заявити “Я – бидло”?

Сумнівна перемога, яка таки невпинно веде і до Путіна в Києві, і до доллара по 100 – тільки розрулювати все це будуть точно не подібні персонажі з атрофованою гідністю.