Роман Кушнарьов

Ну, певно я почну.

Бачте, у чому справа: в часи зародження супермаркетного бізнесу в Україні було дуже важко з українською ідентичністю у цих самих власників супермаркетів. Для них слово “паска” було не модним, “сільським”, а супермаркети – це ж гОрод! Тому й були усі танці з пасхальним кексом (це ще з часів совка), а потім на сцену вийшли “кулічі”.

Якщо подивитися допогромні словники (всі, реально – від Єфремова з Кримським до Грінченка й Уманця: https://tinyurl.com/t2b4obd), там чітко вказано: українською – паска, російською – куліч. І навіть якщо уявити, що той куліч існував раніше, ніж якихось 10 років тому, то він би давно вже переродився в “кулич”, бо для українця вимовляти “куліч” замість “кулич” – це так само як на “пиво” казати “піво”.

Тому не знаю як для кого, а для мене показник рагулізму і вторинності будь-якого продуктового (та й не тільки) бізнесу в Україні – це як раз вживання “куліча” чи “кекса” замість “паски”.

Тож я звертаюся до бізнесів і не тільки: не будьте рагулями, будьте українцями.

PS. Для особливо прискіпливих: я знаю, що паска – то від песах, і це теж є запозиченням. Але те запозичення вже давно українізували, і воно набуло самобутності (бо де паска, а де – песах), а куліч чи кекс – це намагання натягти російську сову на український глобус.