Валерій Прозапас

Зеленський не мав жодного шансу “зламати систему”, бо він сам її пряме породження.

Він багато років на корпоративах обслуговував примітивні смаки та потреби її представників і нарешті “система” знайшла як використати його в більш корисній для себе ролі – некомпетентного та керованого аматора при булаві.

Зеленському одразу не було чого запропонувати суспільству, крім обіцянок халяви та розправ.

І на жаль це було сприйнято населенням, для якого він сам став втіленням обивательської мрії – мати все, ні за що не відповідаючи та звинувачувати або висміювати все навколо.

Результатом став предбачений меншістю відкат в розвитку та деградація держави, які ми спостерігаємо вже рік.

Повернулося все: тотальний вплив олігархату, вибіркове правосуддя, збитковість держпідприємств, брехня як офіційна позиція влади, нехтування національними інтересами заради кланових, тиск на середній клас, наступ на права та свободи тощо.

Абсолютно всі економічні показники продемонстрували падіння ще задовго до т.зв. “карантину”, маємо рекордний дефіцит бюджету, згорнуто соціальні програми та ключові реформи, зокрема децентралізації, зруйнована суб’єктність України у міжнародних відносинах, євроінтеграція фактично поставлена на паузу.

І нічого бодай віддаленно схожого на підписання договорів про вільні ринки, отримання безвізу, здобуття автокефалії – не те що не світить, а навіть не планується.

А президент тим часом постійно апелює до своїх “договорєнностєй” з олігархами, розповідає про неіснуючі інвестиції, бере участь в недолугому піарі з врученням м’ячиків або зустрічами комерційних рейсів і обіцяє, обіцяє, обіцяє.

Замість стати вироком системі він стає жорстоким уроком суспільству, яке проміняло непростий, але поступовий процес державотворення на чергову квазібільшовицьку казку про доброго “слугу народа” – і на собі відчує всі наслідки своєї помилки.

Проте треба розуміти, що та сама ‘”система” так само легко “сдєлаєт вмєстє” з самого Зеленського козла отпущєнія.

Вона вже починає це робити, щоби підсунути електорату нового “месію”, а багато хто вже не ховаючись мріє призначати його з Москви – якщо нас знову не врятує диво рівня Майдану 2014 року, яким населення знехтувало собі на біду.

Зє End.